Замок Хьоенрід

Замок Хьоенрід: спочатку було пиво

У 1839 році в колишньому містечку Кастель (сьогодні це один з районів Вісбадена), адміністративного центру федеральної землі Гессен, народився Адольфус Буш. Його батько, Ульріх Буш, володів виноградниками, продавав деревину та хміль. Адольфус був наймолодшим серед 22 (!) братів і сестер, закінчив гімназію в Майнці, навчався в академії Дармштадта і відвідував Вищу школу в Брюсселі. Після смерті батька, у віці 18 років, його охопило непереборне бажання виїхати з Німеччини. Вибір припав на американський Середній Захід, основне місце проживання емігрантів з Німеччини, куди в місто Сент-Луїс і відправився Адольфус в компанії братів Ганса, Ульріха і Антона. Ганс заснував пивне виробництво у Вашингтоні (штат Міссурі), Антон незабаром повернувся назад до Майнца, де виробляв хміль, а Ульріх разом з Адольфусом зайнялися постачанням необхідних інгредієнтів і техніки для виготовлення пива.

Одним з клієнтів Адольфуса була «Баварська пивоварня» в Сент-Луїсі, заснована баварцем Георгом Шнайдером, яку в середині XIX століття викупив виходець з німецької землі Рейнланд-Пфальц Еберхард Анхойзер. На грунті любові до пива народилася і справжня любов: через рік після появи пивної компанії «E.Anheuser&Co» в один чудовий день 7 березня 1861 року щасливий батько Еберхард Анхойзер зіграв подвійне весілля, видавши своїх доньок Ліллі та Анну за братів Бушів – Адольфуса та Ганса. Адольфус спочатку працював у тестя продавцем, а коли в 1865 році його брат Ганс вийшов із сімейної справи, продавши свою частку, Адольфус став співвласником пивної імперії Еберхарда Анхойзера.

У 1879 році на берегах Міссісіпі з'явилася спочатку Асоціація Анхойзера-Буша, вже більше ста років відома як пивний концерн Анхойзер-Буш (Anheuser-Busch). Сьогодні найбільша в світі броварна  компанія «Anheuser-Busch InBev (AB InBev)» складається з трьох міжнародних груп: Interbrew з Бельгії, AmBev з Бразилії та Anheuser-Busch зі США. Щороку компанія варить понад 50 мільярдів літрів пива!

І не став би цей пивний гігант, напевно, найбільшим пивним концерном у світі без емігрантів з богемського містечка Ческе Будейовіце (Будвайза): вирушаючи на пошуки щастя в Новий Світ, вони захопили з собою хмільний напій, смак якого так сподобався німецьким виробникам. Так в 1891 році народився всесвітньо відомий «Будвайзер (Budweiser)», права на виробництво якого в США досі належать американському пивному концерну Анхойзер-Буш. Адольфус Буш запровадив пастеризацію пива і почав розвозити п'янкий напій у цистернах залізницею, розливаючи пиво в пляшки мало не на місці продажу, повсюдно витісняючи улюблений ковбоями віскі. Крім усього іншого, Адольфус Буш купив у Рудольфа Дизеля патент на виробництво дизельних двигунів в Америці.  

У Адольфуса і Ліллі було 15 дітей, наймолодшу дочку батьки назвали Вільгельміною. Коли дівчина підросла, вона разом зі своїм першим чоловіком Едуардом Шаррером зі Штутгарта купила велику територію з віллою в Бернріді, на березі озера Штарнберг, що під Мюнхеном. Мінні, як звали її батьки, мріяла про сімейний замок, але чоловік раптово помер від раку в 1932 році, і замок спадкоємиця Адольфуса Буша будувала вже з другим чоловіком, її лікуючим лікарем доктором Карлом Борхардом. Отримати дозвіл на будівництво маєтку на березі Штарнберга було і тоді справою дуже складною, але тут допоміг випадок і особисте знайомство Едуарда Шаррера з Адольфом Гітлером. За життя Едуард володів у Мюнхені двома газетами, місцевим відділенням Німецького банку, засідав у наглядових радах декількох південно-баварських пивоварень і активно підживлював нацистський режим грошима. На цьому «спонсорстві», як і на тому, що під час Першої світової війни Вільгельміна Буш організувала в Бернріді лазарет для півсотні поранених німецьких солдатів, і робила наголос спадкоємиця імперії Буш, вибиваючи дозвіл на будівництво. А тут ще до відкриття Музею німецького мистецтва в Мюнхені Гітлер наказав розширити вулицю фон-дер-Танна, що вела до нового музею: для цього проекту потрібно було знести кілька будинків (від №17 до №27). Будинком №27 якраз і володіла Вільгельміна Буш-Борхард: в якості компенсації вона не тільки виручила 175 тисяч німецьких марок, але й отримала дозвіл на будівництво замку Хьоенрід (Höhenried).

Замок побудували за два роки і урочисто відкрили перед самим початком Другої світової війни. А всього через рік розпався шлюб Вільгельміни з доктором, США вступили у війну з Німеччиною, сама ж Вільгельміна змушена була залишити маєток і емігрувати до Швейцарії, в Лугано. Замок конфіскували і перетворили на ортопедичну клініку. Незадовго до закінчення Другої світової війни Вільгельміні вдалося евакуювати з Берліна до Хьоенріда посольство Швейцарії і Женевський Червоний Хрест, що врятувало замок від руйнування. Сама Вільгельміна повернулася в Хьоенрід в 1946 році і вийшла заміж за генерального консула США Сема Едісона Вудса. На їхньому весіллі гостем був спадковий принц Баварії Рупрехт. У замку Хьоенрід гостями Вільгельміни і Сема були і перший президент ФРН Теодор Хойс, і перший канцлер ФРН Конрад Аденауер, і Джордж Маршалл (творець того самого «плану Маршалла»), і Жан Монне, один з батьків-засновників Європейського Союзу, і багато-багато інших.

Вільгельміна прожила з Семом Вудсом в маєтку Хьоенрід аж до своєї смерті після невдалої операції на серці 23 листопада 1952 року. Через півроку, в день виписки з лікарні для американських військовослужбовців, раптово помер від інсульту і Сем Вудс. Подружжя поховане поруч із замком, на березі озера Штарнберг. На їхніх мармурових саркофагах вибито напис «Love never ends» – «Любов ніколи не закінчується». Вхід до місця поховання охороняють бюсти Адольфуса і Ліллі Буш.

Сьогодні замком Хьоенрід володіє Німецьке державне пенсійне страхування Південної Баварії. Замок з десятками кімнат охоче орендують для вінчань і весіль, конференцій і засідань. На території парку працює реабілітаційна клініка кардіології, ортопедії та психосоматики. Парк в англійському стилі загальною площею в 600 тисяч квадратних метрів з північною і західною алеями, каскадними ставками Міссісіпі в південній частині – дивовижне місце для прогулянок в будь-яку пору року. Південну околицю парку займає Музей фантазії, що у вигляді корабля височить над озером. Заснував цей дивовижний музей Лотар-Гюнтер Буххайм, німецький художник, фотограф, видавець і колекціонер, автор роману «Підводний човен» («Das Boot»). Культова стрічка з однойменною назвою за сценарієм Буххайма отримав шість Оскарів, Золотий глобус і ще з десяток міжнародних премій. Знімали цей найуспішніший в історії німецького кінематографа фільм в Мюнхені на кіностудії «Баварія-фільм».

Олександр Бутенко

Журнал "Bei uns in Bayern"
Nr.9(87)/2020